Єврейська література українською: інтерв’ю з Леонідом Фінбергом про переклади з їдишу та івриту
У сучасній Європі майже не залишилося їдишомовних спільнот. Щоб вберегти зникну культурну спадщину, Центр досліджень єврейської історії та культури вже понад 15 років перекладає літературу з їдишу та івриту українською мовою.
Мемуари Йосипа Бухбіндера, перекладені та видані за нашої підтримки, — лише один з прикладів. Ми поговорили з Леонідом Фінбергом, керівником центру, про збереження єврейської культурної спадщини, збагачення української літератури та сучасні видавничі реалії.
Сьогодні в нас вісім фахівців і фахівчинь, які мають близько 10 років досвіду перекладу з цих мов. Як не дивно, перекладачів з їдишу в нас більше, ніж перекладачів з івриту. Майже всі вони навчалися на магістеріумі з юдаїки в Києво-Могилянській академії, де курс їдишу є обов’язковим.
Ми вже видали п’ять перекладів з їдишу та івриту разом з видавництвом «Дух і Літера». Окрім цього, працюємо над масштабним проєктом за підтримки «Креативної Європи», де плануємо видати ще сім перекладів. Для нас це прорив, адже цей проєкт найбільший у Східній Європі.
Дослідницька робота та нове видання
Ще з 90-х ми почали збирати архіви єврейських письменників. Творчість тих із них, хто вижив після Голокосту та ГУЛАГу — а майже всі вони пройшли такий шлях — є в наших архівах. Здебільшого цими напрацюваннями поділилися їхні діти, бо практично ніхто з єврейських письменників не знав їдишу. У післявоєнні роки за володіння їдишем могли звинуватити в сіонізмі, націоналізмі, та й усьому що завгодно, тому батьки боялися навіть навчати своїх дітей рідної мови. Нині у нас зберігається близько 15 індивідуальних архівів: деякі дуже великі — понад 100 папок, а деякі трохи менші — три-п’ять. Це одне з найбільших зібрань їдишської літератури, листування, історії праці єврейських письменників післявоєнного часу. Ми почали перекладати ці тексти, адже вони надзвичайно цікаві.
Серед наших архівів є і напрацювання Йосипа Бухбіндера. Я мав щастя знати його особисто в останні роки життя, хоча не можу сказати, що ми тісно спілкувалися. Ми записали спогади його доньки, яка й передала архів. Серед численних листів і віршів був рукопис, який ми переклали. Коли обирали, що друкувати, то зупинилися на напівдокументальному романі — авторському свідченні про ГУЛАГ. Аналогічних праць, написаних їдишем, я не знаю. Коли ми переклали свідчення, то впевнилися, що вибір був правильним.
Не так багато письменників після пережитого в ГУЛАГу, після Голокосту, після труїння соцреалізмом у радянські часи змогли знову підняти голову. Книжка Бухбіндера — один з поодиноких прикладів, де письменник зміг віднайти в собі силу написати спогади. Багато радянських письменників, пройшовши жахіття репресивної машини, не повернулися до творчості. Описати цей досвід — ніби ще раз пережити його. Заслуга багатьох із них у тому, що вони стали вчителями та наставниками наступних поколінь. В українській культурі такими прикладами є Максим Рильський і Микола Бажан.
Єврейська література в перекладах українською
Єврейська культура, особливо кінця XIX — початку XX століття, була однією з найцікавіших у світі. Свідченням цього є те, що двох єврейських письменників відзначили Нобелівськими преміями в галузі літератури. Це Йосеф Агнон та Ісаак Башевіс Зінґер. Для нас важливо представити цю культурну спадщину у перекладах українською мовою.
На жаль, у нас майже немає конкурентів у цій царині. Інші видавництва видали одну, дві, п'ять чи десять книжок з єврейської тематики, а ми — 150. Це і антології єврейської літератури Центральної та Східної Європи, і книги з історії євреїв — як в Україні, так і світової, а окрім цього низка перекладів художньої літератури. Одна з найважливіших для нас книжок — «Єврейська цивілізація. Оксфордський підручник з юдаїки». Є і наші два підручники, рекомендовані для гімназій Міносвіти: один з єврейської історії України, інший з єврейського мистецтва України.
Нещодавно ми закрили виставку під скромною назвою «1001 книга видавництва “Дух і Літера”», що тривала впродовж двох місяців у Музеї книги та друкарства України. Для нас вона теж була великим відкриттям. Ми знали там кожну книжку, але коли побачили сотні й сотні книжок, представлених в експозиції великою панорамою, — це справило враження.
Плани на майбутнє
Єврейська література — це сотні імен. Хотілося б, звичайно, перекласти чимало з них. Однак через зрозумілі фінансові обмеження у нас немає можливості представити книжки більшості авторів. Ми вибрали трохи інший шлях — готуємо антології.
У вже згаданій антології єврейської літератури Центральної і Східної Європи є тексти Бруно Шульца, Ісаака Бабеля, Йосефа Агнона, Ісаака Башевіса Зінґера. Ми також видали антологію американської єврейської літератури з творами Аврома Кагана, Анзі Єзерської, Сола Беллоу, Філіпа Рота.
Готуємо видання, присвячене єврейській темі в українській літературі. Його укладачка — дослідниця Христина Семерин. До осені сподіваємося видати. Ще одна з важливих для нас книжок, над якими працюємо — це діалоги українських і єврейських дисидентів в ГУЛАГу, адже в нашому архіві чимало матеріалів на цю тему. Найближчим часом плануємо випустити антологію сучасної їдишської поезії. Окрім цього, важливим проєктом є “бібліотека війни,” де вже вийшло кілька праць як про Другу світову війну, так і про сьогодення. Ще близько 10 книг готуємо до друку.
Якось журналістка запитала нас з Костянтином Сіговим, директором видавництва «Дух і Літера», як ми вибираємо книжки для друку. Відповіли напівжартома: зазвичай я називаю одного Нобелівського лауреата, а Костянтин Борисович іншого, а тоді ми вибираємо, кого перекладати першим. Насправді ми працюємо досить активно — лише торік «Дух і літера» видало близько 60 книжок. У моєму діловому щоденнику є список видань, які готуємо — цього року їх понад 80. Це не означає, що всі з них будуть видані, але 50–60 точно подужаємо.
Інституційна підтримка
У всьому світі книжки, які ми видаємо, не є прибутковими — їх здебільшого фінансують університети. Науковці, що опікуються підготовкою, не думають про те, де знайти кошти. У нас ситуація інша, але ми навчилися шукати гроші на видання книжок по всьому світу. Зокрема, звертаємося до посольств, спеціальних інституцій різних країн, що популяризують культурну спадщину. Особливо плідно співпрацюємо з House of Europe, Польським інститутом, Французьким інститутом, Ґете-Інститутом та Американським посольством. Завдяки Інституту книги ми змогли видати переклади кількох наших книжок за кордоном. Звісно, є в Україні і приватні меценати, які підтримують наші ініціативи. Це не велика частка, але це щедрі внески, зважаючи на те, що у цих людей не мільйонні статки.
Коли почалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну, чимало фондів надали нам підтримку, завдяки якій вдалося втриматися. Сьогодні ж українські видавничі структури переживають ренесанс — кілометрові черги на Книжковий Арсенал є лише одним зі свідчень. Попри повномасштабну війну, як не дивно, кількість книжок, які купують в Україні, не зменшується, а збільшується. Це все ще не так багато, як у країнах, де видавничі традиції набагато довші. Утім нам треба порівнювати себе не з іншими, а з тим, що було у нас вчора. Ще 15–20 років тому в Україні можна було на пальцях перерахувати видання з філософії, історії чи культурології українською. Сьогодні ж це доволі потужний ринок, бо книжка відіграє важливу стабілізуючу роль у цій божевільний ситуації війни.
Текст: Надія Червінська
Редактура: Вікторія Осіпова
Переклад англійською: Ірина Гоял
Фото: Дух і Літера