«Сумніви стали основою концепції». Франківська «Detaliзація» про те, як провести фестиваль вперше за роки повномасштабної війни

Востаннє подію влаштовували влітку 2021 року. Це був 24-годинний рейв на трьох сценах. Нові ж реалії диктували нові правила. Спершу команда розглядала варіант повернутися до фестивалю у 2023 році, але думки розділилися. Врешті бачення нового формату з’явилося у 2025-му, а підсилити його допоміг грант на локальні події від House of Europe.

Так вдалося розширити фестиваль, залучити ще більше митців і вийти до аудиторії з відкритими питаннями, які назріли за ці роки. Серед них – чим живе сцена сьогодні, чи є тут місце ескапізму та як змінилася гендерна динаміка в галузі. 

Про це, а також про результати нового формату «Detaliзації» ми поговорили з Анною Потьомкіною, художницею, культурною менеджеркою, співорганізаторкою фестивалю.

Окрім цього, ми розкрили тему танцю й тілесності: що саме ми танцюємо і про що цей рух, адже він далеко не завжди про радість. На лекціях із дослідниками спілкувалися про те, як через колективний танець можна проживати важкі стани й досвіди. Проводили перформативні воркшопи з художницями, які займаються тілесними практиками. Це мало і терапевтичний ефект — так майже завжди буває, коли працюєш із тілом.

Одне з нагальних питань, яке порушили під час фестивалю: навіщо ми взагалі робимо вечірки? Це про втечу від реальності й ескапізм чи про більш свідомі формати — проживання травми та обʼєднання спільноти?

На ці питання ні в кого немає відповідей, але було бажання зустрітися й проговорити болі. Зокрема, біль від розриву між тими, хто лишається в країні, і тими, хто виїжджає. Це явище є в усьому культурному секторі, але, як на мене, в музичній сфері відчувається гостріше.

«Тепер це не закрита тусовка»

Важливою темою стало й гендерне питання в індустрії електронної музики. Історично тут переважали чоловіки. Та що відбувається зараз, коли можливість виступати за кордоном мають здебільшого жінки?

Ми вирішили проговорити це під час дискусії. Згадали, як образ жінки сексуалізувався до 2014 року — у часи популярності драм-н-бейсу. І хоч згодом усе більше жінок почали творити власну музику, індустрія все одно залишалася male-dominated. Адже електронна сцена тісно пов’язана з технікою й обладнанням, доступ до яких частіше мали саме чоловіки. І не лише в Україні.

Щоб обійти сексуалізацію, жінці-діджейці доводилося створювати no-gender образ, вдаватися до своєрідного маскування, щоб її не ідентифікували як жінку. Зараз усе навпаки: молоді артистки часом свідомо гіперболізують фемінні риси. Це дуже схоже на постфеміністичний тренд, коли жінки самі обирають, як себе репрезентувати, іноді навіть використовуючи стереотипи на свою користь. І це цілком нормально, коли вибір робить жінка, а не сцена за неї.

Свій вплив на появу нових жіночих імен на сцені зіграло відкрите та доступне навчання. Наприклад, музичний гурток Detali у Франківську. Тепер це не закрита тусовка, де хлопці навчають хлопців, туди частіше йдуть саме жінки.

Але питання технічної експертизи залишається: світло та звук – це досі переважно чоловічі ролі. Через війну багатьом подіям нині бракує таких фахівців. І в цьому плані жінки досі майже не долучаються, сфера залишається чоловічою. Однозначної відповіді, як з цим бути, немає.

«Грантова система тримає в тонусі»

До повномасштабного вторгнення ми проводили фестивалі частково за власний кошт, а частково — за підтримки бізнесу. Цього ж разу вперше реалізували все завдяки гранту.

У команди був досвід роботи з грантами в інших проєктах, але саме для «Detaliзації» він новий. І мені здається, це був один з найспокійніших наших фестивалів. Саме завдяки чіткому розумінню, скільки в нас грошей і на що ми їх витрачаємо, ти плануєш усе детально і не можеш десь протупити. Грантова система тримає в тонусі (сміється).

Водночас лишався простір для нових ідей: коли готували заявку, подій і тем було значно менше, а ближче до реалізації ми розширили програму, і бюджет це витримав.

Тож якщо порівнювати з минулими роками, підтримка від бізнесу завжди мала свої межі. Коштів бракувало, особливо на мою, візуальну частину, тому ми обмежувалися місцевими художниками, яким не потрібно було оплачувати проживання. А завдяки гранту вдалося залучити більше митців з інших міст і виплатити їм гідні гонорари.

«Фестиваль заради фестивалю – це не про нас»

Головним питанням нового формату було: чи прийдуть до нас люди, звиклі до цілодобового рейву, і чи будуть вони активними в нових умовах. І справжнім приємним відкриттям стало те, що відвідувачів виявилося навіть більше, ніж ми очікували. Ми навіть розширили аудиторію. 

Наприклад, мистецьке середовище відвідувало саунд-арт і перформативні практики, тоді як аудиторія, орієнтована на аудіоконтент, обирала воркшопи з музичного продюсування й діджеїнгу. Кожна група знаходила власні точки інтересу. Нам вдалося залучити людей не лише на 24-годинний рейв, а й в інші активності.

Тож головним висновком для команди стало те, що «фестиваль заради фестивалю» — це точно не про нас. Завжди має бути глибша концепція, відповідь на запитання: що саме цей проєкт дає спільноті, окрім того, що слугує майданчиком для зустрічей?

Тому ми вирішили відмовитися від щорічного формату, як це було до повномасштабної війни. Натомість робитимемо фестиваль раз на кілька років — щоб акумулювати ресурси й встигати відстежувати, як змінюється сцена. 

Що ми з командою робитимемо у проміжках між фестивалями? У нас доволі специфічна ситуація: я — з візуальної сфери, Олесь (Зазулін — засновник формації Detali, співорганізатор фестивалю) — з музичної. Тож між проєктами ми просто друзі й лише зрідка говоримо про роботу. Це дає змогу відпочити від організації та реактуалізувати для себе нові ідеї. Не знаю, перевага це чи недолік, що співпраця у нас точкова, а не постійна. Проте зараз, після минулої «Detaliзації», ми замислилися над створенням освітніх програм у міжфестивальний період — і не обовʼязково суто музичних.

Текст: Катерина Амеліна

Вичитка: Вікторія Осіпова

Переклад: Ірина Гоял