«Що б я зараз не робила, постійно думаю, як зможу використати це в Мелітополі». Ірина Шевченко про мрію з’єднати веломаршрутом Донецьк і Сімферополь

До повномасштабної війни Ірина Шевченко працювала координаторкою громадської організації «Спільно HUB» у Мелітополі. Разом з командою розробляла веломаршрути, розвивала місцеву велоінфраструктуру та мала багато планів.

Після початку широкомасштабного вторгнення переїхала до Запоріжжя, а потім — до міста Кодими на Одещині, почала допомагати поліціянтам, рятувальникам та Центру крові, а також місцевій громаді. А ще цього року взяла участь в інтенсивній онлайн-лабораторії від House of Europe, яка була присвячена відновленню українських міст.

Ми поспілкувалися з Іриною про впровадження великих змін у маленьких містах, комунікацію з місцевою владою та громадами, а також про мрії повернутися до рідного Мелітополя та з’єднати веломаршрутом Донецьк і Сімферополь. Далі — пряма мова.

Ірина Шевченко

Перші велодоріжки та «правильні» велопарковки в Мелітополі

Ми з чоловіком їздимо усюди на велосипедах років десять. Як транспортом у Мелітополі велосипедом багато хто користувався, а інфраструктура для цього лише починала розвиватися.

Я зі своєю дитиною добиралася таким чином на гуртки, у басейн — по чотири кілометри в обидва боки. Ми їхали велосипедом тротуаром зі спального району в центр, але доводилося зупинятися і щоразу переходити дорогу пішки — це конфліктні ситуації з пішоходами. Велоінфраструктура потрібна — вона дає більше безпеки та комфорту.

У 2016 році в Запоріжжі виник «Спільно HUB». Вони займалися розвитком місцевих спільнот, підтримкою демократії на місцях, захистом виборчих прав, а також велотематикою. Я приєдналася до організації 2020-го, коли вона стала працювати і з областю. «Спільно HUB» допомагав нам писати програму розвитку велоінфраструктури Мелітополя (а потім і концепцію), залучив до цього нас як велоспільноту, а також експертів і міську владу.

Влітку 2020-го Мелітопольська міська рада ухвалила програму розвитку велоінфраструктури та її концепцію. Ми почали точково впроваджувати її. Обрали спальний мікрорайон, у межах якого намагалися сполучити велоінфраструктурою точки тяжіння. Зокрема, школу, ринок, магазин. І вже в цьому районі на двох вулицях встигли [до повномасштабного вторгнення] зробити перші велодоріжки.

У нас з’явилися два «велоСТО», де можна було ремонтувати велосипеди, і «правильні» велопарковки. Раніше в Мелітополі їх розміщували біля комунальних установ, але вони були незручні: не кожен велосипед можна було там залишити. Ми теж обрали п’ять місць біля комунальних установ і встановили П-подібні велопарковки. Вони вважаються найкращими, бо до них велосипед можна причепити за три точки, а це про безпеку.

Уроки безпечної їзди для школярів і мережа однодумців

З вересня 2020-го я брала участь у проєкті «Веломіста 2.0» від «Спільно HUB». Його мета — розвиток велоспільноти в чотирьох містах (Херсон, Запоріжжя, Мелітополь і Бердянськ).

Я очолила команду в Мелітополі. Ми розробили методичні матеріали для уроку безпечної їзди на велосипеді для 1–2 класів і провели такі уроки в усіх школах Мелітополя і Бердянська. Разом з поліцією влаштували заняття з безпеки для учнів 8–10 класів та запустили челендж в соцмережах у Мелітополі на базі однієї зі шкіл тощо.

У межах проєкту ми спілкувалися з бердянцями, херсонцями та із запоріжцями, створили мережу однодумців, відчули, що можемо робити щось разом.

Веломаршрут Маріуполь — Сиваш

До повномасштабного вторгнення «Спільно HUB» орієнтувався не лише на Запорізьку і Херсонську області, а й на Донеччину, проводив активності у Слов’янську, Краматорську та Дружківці.

У 2021 році Крим і частина Донбасу вже були в окупації. Тож ми вирішили зробити 380-кілометровий веломаршрут між точками, де це було можливо і безпечно: Маріуполь і Сиваш. Ідея маршруту була з’єднати Крим і Донеччину як символ того, що ми пам’ятаємо про наші окуповані території.

Веломаршрут пролягав узбережжям Азовського моря, переважно ґрунтовими дорогами. Їдеш, дихаєш морським повітрям, довкола неймовірні краєвиди. У такий спосіб ми хотіли показати, яке наше Приазов’я гарне, залучити якомога більше людей і переконати, що велосипед — класний вид активного відпочинку.

Маршрут допомагали розробляти місцеві велоспільноти. На ньому встановили 10 байкпоїнтів — це велосипедні альтанки, де можна було відпочити, розмістити намет. На стендах була карта з QR-кодом, за яким можна було подивитися визначні місця поруч, крамниці. У листопаді 2021-го ми завершили встановлення байкпоїнтів, останній був на Рожевому озері [під Генічеськом]. Зараз весь маршрут знаходиться в окупації.

Взаємодія з владою і громадою

Місцева влада підтримувала наші проєкти, дослухалася до ідей. Міський голова Мелітополя Іван Федоров сам ініціював зустріч щодо велоінфраструктури.

Велодоріжки створювали за місцеві кошти, місця для велопарковок і «велоСТО» ми погоджували з місцевою владою, а встановлювали за донорські кошти. Веломаршрут Маріуполь — Сиваш — теж.

У Мелітопольському районі ми працювали з п’ятьма чи шістьма громадами. Були ті, які точно розуміли, що їхня перевага — туризм і треба в це вкладатися, всіляко допомагали. Були й більш пасивні, які, можливо, не до кінця розуміли, навіщо це, але все одно відгукувалися на запити. Але точно не було громад, які б вставляли палки в колеса.

Підтримка ДСНС, патрульних і всіх, хто потребує

Після повномасштабного вторгнення нам із сім’єю довелося виїхати з Мелітополя. Я чотири місяці жила в Запоріжжі сама: дитину відвезла на Одещину до батьків, чоловік пішов до війська.

До розстрілу колони наприкінці вересня 2022-го [тоді росіяни обстріляли гуманітарну колону на виїзді із Запоріжжя, 32 людини загинуло — ред.] я передавала ліки, засоби особистої гігієни, товари для тварин та інші речі в Мелітополь, бо цього в окупації тоді не було або коштувало великих грошей.

«Спільно HUB» у Запоріжжі підтримав мене, я працювала в команді. Нам довелося змінити напрями роботи — стали затуляти «діри», вмикатися там, де не «вигрібала» держава. Стали підтримувати критичну інфраструктуру: до нас приходили із запитами ДСНС, Центр крові, поліція. Центру крові потрібно було обладнання для збору крові, поліції — аптечки й турнікети, ДСНС — техніка для розмінування, засоби для розбору завалів, протипожежні, протитеплові та водолазні костюми.

Також я керувала проєктом з переоснащення велопатрулів. До повномасштабного вторгнення «Спільно HUB» запускав велопатрулі у Мелітополі та Бердянську: їх оснастили екіпіруванням і провели для них навчання. У Запоріжжі велопатруль готували не ми, бо він з’явився ще до створення організації, але ми тісно комунікували. Тож у 2022-му патрульна поліція Запоріжжя звернулася до нас із запитом, і виявилося, що в них з 10 велосипедів робочі лише три. Восени 2022-го ми закупили для них 12 велосипедів, придбали нове екіпірування.

Також у 2022-му ми з поліцією влаштовували в Запоріжжі спільні акції «Засвітись уночі» (2021-го така акція одночасно пройшла в Запоріжжі, Мелітополі, Херсоні та Бердянську): дарували велосипедистам світловідбивачі й ліхтарики, пояснювали, що важливо позначати себе в темну пору доби.

Великі активності в маленькому місті

У жовтні 2022-го почалися масовані обстріли та знеструмлення. Я була вагітна, жила на сьомому поверсі й зрозуміла, що залишатися небезпечно. Тому вирушила до Кодими, де проживаю і тепер.

Кодима — маленьке місто на Одещині. Я народилася в Кодимській громаді, де прожила 14 років, тут мої батьки. До проєктів «Спільно HUB» долучаюся дистанційно. Якщо це офлайн-подія і потрібна моя участь, я приєднуюся теж.

Нині ДСНС, поліція і Центр крові стали на ноги, їм допомагають більше донорів, тому ми дозволили собі повернутися до попередніх пріоритетів — це безпека дорожнього руху, розвиток сталої мобільності.

У Кодимі ми теж влаштовували акцію з поліцією «Засвітись уночі», і минулої осені проводили уроки безпеки в школах: закупили настільні ігри на тему безпеки дорожнього руху, знаки, імітували деякі дорожні ситуації та пропонували дітям їх вирішувати.

Сьогодні наша організація підтримує громади в Запорізькій області в програмах відновлення: допомагаємо їм залучати експертів, організовуємо обмінні поїздки в Чернігівську і Вінницьку області.

Сила громадського спротиву

Улітку 2023-го місцева влада «оголила» 200 метрів головної дороги в Кодимі: зрубала всі дерева, розширила дорожнє полотно. І цієї весни виконком ухвалив рішення так само розширити проїжджу смугу ще на 500 метрів: зрубати всі 64 дерева з обох боків вулиці, їх комісія визнала аварійними. Напевно, є аварійні, але точно не всі. Таке рішення шкодить пішоходам і велосипедистам.

Мешканці активно долучилися: ми написали колективну скаргу до міського голови Сергія Лупашки, стали звертатися в усі можливі інстанції. Місцева влада під тиском людей зрештою відступилася. Щонайменше ми домоглися зупинення цих планів, уважно стежимо, щоб жодних робіт з ліквідації дерев не розпочинали.

Нові знання та знайомства

Онлайн-лабораторія для урбаністів від House of Europe — це був прекрасний захід. Я цікавлюся урбаністикою, намагаюся всіляко підвищувати свою експертність. І була щаслива, що мене туди відібрали, адже я за професією — програмістка та не маю професійної освіти ані архітекторки, ані містопланувальниці, проте маю досвід роботи в громадському секторі у сфері сталої мобільності.

Це було як «прокачування»: нам розповідали про архітектуру, про планування будинків. Ми могли зустрітися з менторами та поговорити віч-на-віч, поставити запитання. Із Сашком Столовим зустрілися наживо — він займається малими містами, його зацікавила моя тема, а мене — його досвід. Продовжили спілкуватися з менторкою Тетяною Волошиною — вона відстежувала мої активності, писала коментарі, підказувала, як зробити краще, це було дуже приємно.

Крім того, що я отримала на цьому курсі знання, познайомилася з людьми зі своєї сфери — це, на мою думку, підсилило кожного з нас.

Плани на майбутнє

Я збираюся в Мелітополь щокварталу. Ми живемо сподіваннями, що ці землі рано чи пізно деокупують. Що б я зараз не робила, де б не навчалася, які б активності не втілювала, постійно думаю, як зможу використати це в Мелітополі.

У Мелітополі я прожила 10 років, вийшла заміж, народила дитину, в мене там було коло спілкування, яке за повномасштабну війну роз’їхалося по всьому світу. Дуже хочеться повернутися, і щоб люди, з якими ми це все робили, теж повернулися.

Нині я проходжу курс від нідерландського університету Erasmus Universiteit Rotterdam на тему збереження міської спадщини. Цьогоріч намагатимуся вступати до магістратури й здобути освіту містопланувальника — щоб з новими знаннями повернутися до рідного Мелітополя і продовжувати працювати там.

Мріємо з’єднати веломаршрутом Донецьк і Сімферополь, сподіваюся, настане час — і все вдасться.

Текст: Дмитро Кузубов

Вичитка: Вікторія Осіпова

Переклад: Ірина Гоял