Книжковий активізм: як влаштований незалежний видавничий проєкт «Медуза»

Якщо ви хочете видавати книжки, як наважитися на це? Де шукати гроші? Чому книжка має бути не лише цікавою, а й візуально привабливою? Розпитали в Катерини Міщенко, засновниці видавничого проєкту «Медуза», який отримав грант на переклад House of Europe.

«Медуза» — незалежний видавничий проєкт, який спеціалізується на інтелектуальній літературі. В асортименті видавництва сучасні книжки про урбаністику, війну, Голокост і дослідження Росії межують із класичними філософськими працями П’єра Бурдьє та Едварда Саїда. Усього — 17 книжок. Небагато, якщо порівнювати з великими видавництвами, але й у це було складно повірити у далекому 2013 році, коли проєкт тільки розпочався.

У ті часи була спільнота друкованих видань «Простори», «Політична критика» та «Спільне». Її учасники - молоді люди з культурології, літературознавства і соціології - були ще й поціновувачами перекладу. Вони перекладали фрагменти текстів для видань і дискутували про те, як це зробити найкраще. Була серед них і Катерина Міщенко — редакторка «Просторів» і майбутня засновниця «Медузи».

Катерина тоді вперше спробувала видати свій переклад, однак ніяк не вдавалося порозумітися з видавцем. Так виникла ідея створити видавництво спільноти, де кожен міг би опублікувати повноцінний текст. «Ми мали намір стати майданчиком для колег та однодумців, які хочуть щось видати, але не можуть знайти видавця, чи прагнуть, щоб книжка мала красивий дизайн», — розповідає Катерина.

Ідея спрацювала: до 2014 року почали активно видаватися книжки. Потім сталася Революція гідності, і у всіх змінилися пріоритети. Однак троє людей були готові продовжувати. Так, Катерина Міщенко, Анастасія Рябчук і Станіслав Мензелевський утворили «Медузу».

Про назву та місію

Назву видавництва запропонувала Катерина. «“Медуза” – це візуальний образ, який змушує людину ціпеніти. Для нас це також думка, яка змушує тебе конфронтувати з чимось, чого ти дотепер не знав, не відчував, не приймав. Ми хочемо, щоб книжка змінила погляди людини», — пояснює Катерина.

Основна цільова аудиторія «Медузи» — студенти, дослідники, представники культурної сфери. Видавці вбачають свою мету в тому, щоб брати активну участь в інтелектуальному житті України та випускати книжки, які розвивають дискурс.

Про книжковий активізм

Команда видавництва складається з трьох людей. Щороку вони друкують дві-три книжки. «У нас є спільне бачення того, що робити, й окремі профілі. Реалізуємо проєкти почергово: хтось бере на себе головну функцію, а інші допомагають», — розповідає Катерина Міщенко. До кожного проєкту залучають редакторів, коректорів, дизайнерів.

Всі учасники команди мають інші роботи. Катя, Настя та Станіслав вважають видання книжок проявом активізму, соціальним внеском у розвиток гуманітарної сфери. «Ми не ставили собі за мету створити бізнес-модель. Наш проєкт некомерційний. Завдяки грантам ми можемо оплатити переклад, літературне редагування, друк і поставити нижчу ціну. Для нас важливо, щоб книжку могла собі дозволити людина, яка не може кількасот гривень заплатити за одне видання». Видавництво не залишає прибуток собі. Усі зароблені кошти вкладають у наступні проєкти та публічні заходи.

Про те, де шукати фінансування на книжки

Більшість книжок «Медузи» — переклади нон-фікшн літератури. Це впливає на вартість видань і пошук коштів. «Видати переклад значно дорожче, ніж авторську книгу. Перекладна книжка, надрукована в Києві, коштує в середньому 5000 євро», — коментує Катерина.

У видавництва є кілька перевірених шляхів фінансування: підтримка фондів і культурних інститутів, співпраця з професорами, у яких є бюджет на публікації, та стипендії Віденського інституту гуманітарних наук. «Художнім перекладом опікується багато програм, а нон-фікшном хіба що Віденський інститут гуманітарних наук, House of Europe та, якщо з німецької, Goethe-Institut».

«Ми шукаємо гранти, щоб заплатити гідні гонорари. Можна було б відмовитися від літературного редактора, не вкладати багато в дизайн чи надрукуватися невідомо де, але тоді б ми втратили якість. Крім того, нам важливо, як почувається кожна людина, причетна до проєкту: чи задоволена вона оплатою праці, чи почувається співпричетною до смислів, які закладено в книжку».

Про запал видавати книжки та дух часу

Дві книжки «Медуза» видала повністю власним коштом. Так з’явилися «Крихка імперія. Як Росія полюбила і розлюбила Владіміра Путіна» Бена Джуди та «Про тиранію. Двадцять уроків ХХ століття» Тімоті Снайдера. Якщо перша була критично важлива для суспільства на початку гібридної війни, то друга з’явилася через запал.

«Ми якраз закінчили “Чорну землю. Голокост як історія і застереження” Тімоті Снайдера — проєкт величезний, тема важка. І раптом нам написала менеджерка Тімоті. Сказала, що їм надійшов запит на переклад “Про тиранію” від іншого видавництва, але вони можуть віддати її нам. Коли я це почула, відчуття були такі, ніби ми видали величезну книжку, а тепер хтось на хвилі інтересу до неї перекладе тонесеньку “Тиранію”».

Катерина продовжує: «У мене в цей час тільки народилася дитина, купа справ, я геть не розумію, що відбувається навколо. Але я відповіла, що ми візьмемо цю книжку. Ми її тоді швидко переклали, зредагувати, а потім ще й отримали відзнаку за найкращий книжковий дизайн.

Це був 2017 рік. Тоді була похмура політична ситуація: застій, реакційні та праві тенденції. Хотілося “натякнути”, що треба з цим щось робити. Знаю, що “Про тиранію” навіть подарували на день народження Арсену Авакову, а останні 150 примірників купила Львівська міська рада».

Про важливість книжкового дизайну

Видання «Медузи» стабільно потрапляють до короткого списку премії «Найкращий книжковий дизайн» від Арсеналу, а мінімалістичні обкладинки вирізняються серед інших на полицях книгарень.

Катерина розповідає, що від самого початку вони приділяють особливу увагу візуальній складовій: «Дизайн комунікує з людиною, і ця форма діалогу з читачем для нас дуже важлива. Сьогодні точиться чимало дискусій про те, якою має бути книга. Нам здається, що вона має промовляти до читача на всіх рівнях».

Щодо дизайнерів, з якими співпрацює видавництво, то їх обирають залежно від книжки. «З Уляною Биченковою, наприклад, мені подобається робити феміністичні проєкти, бо у неї цікавий візуальний підхід до таких речей. З Миколою Леоновичем готуємо історичні книжки. Він дуже уважний та суворий у своїй роботі. Знаючи смаки та уподобання людини, думаємо, яку книжку їй запропонувати», — коментує Катерина Міщенко.

Про натхнення

«Медузу» надихають нідерландський та німецький дизайн, а ще — маленькі і не дуже видавці з-за кордону. Серед іноземних колег Катерина виділяє Verso Books та Spector Books. Перше видавництво вражає добіркою робіт лівих авторів: від класиків до маловідомих письменників з колоніальних країн.

«З концептуального погляду мені подобаються Spector Books, — розповідає Катерина. — Завдяки тому, що вони працюють з дуже різними авторами та художниками, їхні книги схожі на інтелектуалізоване сучасне мистецтво. Колись я завітала до них, і мені запропонувати обрати в подарунок книжку. Я потяглася за “Хмарними студіями”. Це така велика тримовна книжка, де зібрані різні рефлексії щодо хмар: фотографії, тексти пілота, який колись літав і роздивлявся хмари. Ну от що це жанр? Мені подобається, що експеримент відбувається вже тоді, коли просто думаєш, що це за книга».

Про амбіції та мотивацію

За вісім років існування «Медуза» — це все ще невеликий проєкт. Водночас видавництво має бестселери, нагороди за найкращий дизайн і спільноту читачів, які знайдуть їхній стенд навіть у найвіддаленішому закутку Книжкового Арсеналу.

«Хочу, щоб видавництво розвивалося, але насамперед у тому, щоб готувати більше класних книжок. Скільки ми на цьому заробимо — питання другорядне. Чудово було б запустити дитячу серію, співпрацювати з художниками», — коментує плани на майбутнє Катерина Міщенко.

І додає: «Мене мотивує те, що є стільки цікавих текстів, які треба видати. Працювати над текстом, макетом так захопливо! А потім, коли геть незнайомі люди схвально відгукуються про твою книжку, розумієш, що робиш щось важливе».

Текст: Надія Раілко